історична довідка

                                             

Зміни в селі Доброводи розпочались відразу ж  після Жовтневої революції, 1917 року. Після закінчення Громадянської війни наше село поділили на три колгоспи: «Побут», «Перше травня», «Нове життя». Кожний колгосп мав свої поля, своє господарство, свого голову колгоспу, бригадирів та обліковців. В кожнім колгоспі був свій майдан для діток (так називали дитячий садок). В селі було відкрито фельдшерсько - акушерський пункт. Лікар –Цабенко надавав лікарську допомогу хворим. Доброводівська 7- річна школа була розміщена в трьох різних приміщеннях: в попівській, Мовчанчиній, Кушковій-хатах. В кожному колгоспі працювали артіллю люди,які проживали на певній території села.
   Найбідніші верстви населення, яким не було чого втрачати відразу записались до колгоспів, і стали членами колгоспу, але було багато сімей-одноосібників. Вони мали своє добре господарство: корову, коней, реманент для обробітку землі,  тож в колгосп записуватись не бажали.
     У 1929 році був проголошений закон «Про кооперацію і суцільну колективізацію господарств». Одноосібників було оголошено куркулями та середняками. Голод, який розпочався 1932 - 33 роках наклав свій трагічний відбиток на життя нашого села. Плани продзаготівель колгоспниками було виконано і перевиконано. Накладались зустрічні плани. Розпочалась непосильна заготівля зерна. Активісти села ходили попід двори з обшуком. Особливо ретельно вишукували продукти в одноосібників. Забирали не тільки зерно та продукти, а й одяг і домашнє майно – все до нитки.
Кого зарахували до куркулів, то ще і виганяли з хатів.
В голодні 1932-33 роки в селі Доброводи померли більше сотні людей.
В 1933 році, хто залишився живий - всі  стали працювати у колгоспі. 
Життя потроху налагоджувалось та розпочались репресії .
НКВДисти приїжджали в село літучкою , яку люди прозвали «чорним вороном» . Забирали людей здебільшого вночі, щоб застати арештанта вдома. Було арештовано і забрано багато безневинних односельчан. За страшної недолугої політики людину могли забрати нізащо, за доносом будь-кого з сусідів  чи односельчан, які могли це зробити через особисту неприязнь. Засилали людей на каторжні роботи, або просто розстрілювали за присудом трійки. 
Список репресованих односельчан:
1.    Бондаренко Іван
2.    Бондарчук Никін Каленикович
3.    Білик Яким
4.    Галушко Андрій Констянтинович
5.    Гонтар Іван
6.    Гупало Максим
7.    Гайдук Василь
8.    Горбань Гнат Дмитрович
9.    Заєць Володимир Микитович
10.    Заєць Іван Микитович
11.    Зозуля Дементій Іванович
12.    Ізовіта Гнат Хомович
13.    Ізовіта Федір Хомович
14.    Кріт Степан
15.    Коник Тодось Матвійович
16.    Ковбасюк Василь Михайлович
17.    Кравчук Олександр
18.     Муштурака  Максим
19.     Олійник Максим Прохорович
20.    Олійник Феоктист Аврамович
21.    Олійник Михтод
22.    Паламарчук Федот
23.    Шарапанюк Іван Кузьмович
24.    Шарапанюк Кирило 
25.    Шарапанюк Мартіян Кузьмович
26.    Шнир Ларіон
27.    Шнир Лавро
28.    Шнир Митрофан та інші.
Це були керівні кадри колгоспу, сільська інтелігенція та просто хороші люди - жителі нашого села. 
 Село жило своїм повсякденним життям. Колгоспники сіяли і вирощували хліб та іншу сільськогосподарську продукцію. Все вирощене здавали в державу, натомість одержували техніку. В селі була хата- читальня і клуб. Молодь села організовувала цікаві дозвілля: концерти, танці, часто грали в спектаклях. В семирічній  школі навчались діти. Школа знаходилась в трьох різних приміщеннях- хатах: попівській, Мовчанчиній та Кушаковій.  В 1939 році комсомольці – активісти зруйнували Космо- Даміанівську церкву,  збудовану в 1914 році. З цієї цегли побудували двохповерхову школу. 1941 року школа вже була побудована. В ній були проведені малярні роботи, вибілені класи, пофарбовані вікна і двері. У вересні 1941 року школа мала гостинно відкрити свої просторі класи для навчання сільської дітвори. 

Всі плани сподівання зруйнувала війна з фашистською  Німеччиною, яка розпочалась 22 червня1941 року.Молоді хлопці призовного віку йшли на фронт захищати Батьківщину.   Колгоспники старалися відправити на схід колгоспне майно, щоб не дісталось ворогам. Череду ВРХ з колгоспних ферм погнали за Дніпро, вивозили зерно з коморів, на полях хліб палили  і топтали котками, щоб залишити ворогів голодними. Тракторист Горбань Сильвестр розібрав свого  трактора на запчастини і закопав їх, щоб після війни зібрати знову. З тяжкими боями наші війська відступили. Настало тяжке окупаційне життя. Усіх  жителів села заставляли працювати у полі та на току. Окупаційна влада забирала та відправляла молодих хлопців та дівчат в Німеччину. 52  молодих добровідчан було відправлено на каторжні роботи в Австрію та Німеччину. Жили вони там у тісних бараках, їжею була варена пісна юшка з гнилої брюкви. Працювали остарбайтери  по 12-14 годин на добу, в тяжких умовах, не знаючи, чи повернуться коли – небудь  додому чи загинуть на чужині.Щодня село ждало вісточок з фронту. Та дуже часто замість листів приходили похоронки. За роки війни на фронтах загинуло дуже багато наших жителів.Майже в кінці війни в селі Доброводи сталась ще одна трагічна подія.11  січня 1944 року в село зайшли партизани, вони йшли на з’єднання з діючою армією.  В село потрапили вони випадково, тому що їм потрібно було потрапити в Добру, але хтось їх неправильно направив і так сталось, що вони зайшли в Доброводи. На той час в селі знаходились німці, що розмістились у школі. Зав’язався бій, в результаті якого було вбито німецького коменданта і солдата. Розправа не забарилась. 14 січня в Доброводи прибули карателі, які вбили літню жінку Тетяну Гонтар, що переходила через річку кладкою. Карателі зігнали всіх жителів, які проживали від Нової дороги до південної околиці села Доброводи, захвативши ще й частину села Аполянка. Людей зігнали в натовп, хати запалили, з натовпу відібрали 40 самих здорових молодих чоловіків, жителів нашого села та села Аполянка і повели на розстріл. Не погребували і 41- м, жителем села Аполянка, який прийшов із запізненням, його теж розстріляли. Трагедія сталась на околиці села Аполянка. Троє жителів села Доброводи Олійник Іван Севастьянович, Хижук Володимир, Гончар Петро Гивович та Редько Дмитро – житель села Аполянка чудом залишились живими. Під час підпалу в хаті був убитий Надолинський Петро, який заховався в печі. Через два місяці, 9 березня 1944 року,  наше село було визволене від німецької окупації. Знову наших односельчан мобілізовували до діючої  армії воювати з фашистською армією. Довгождану перемогу 9 травня 1945 року село зустрічало з великою радістю. Повертались додому фронтовики, багато з них поранених, покалічених війною. В селі життя завирувало. Толокою відбудовували спалені житла, обробляли поля. Працювали в полі всі: дорослі, підлітки, діти. 

 1 вересня 1945 року пішли до школи учні 1-4 класів. Школу відремонтували, тому що під час бойових дій  було пошкоджено північно-західний вугол школи міною. Школярикам 5-7 класів довелось ходити на навчання в школу  сусіднього села Танське. З кожним роком  в  зростаючому порядку відновлювалось навчання в класах. В 1948 році в школі вже було семирічне навчання. В 1949 році процес навчання не змінювався, а в 1950 році у школі з’явився 8 клас, 1951 році – 9 клас, а в 1952 році – 10 клас.  До цього часу наша школа залишається середньою загальноосвітньою.
 1947 рік був неврожайним, зернові культури не вродили. Знову почався голод. Люди не доїдали, тому що хліба було обмаль. Головною їжею були печені буряки, картопля та інша рослинна їжа. (З розповіді Філіпенко Олени Никонівни) 
«Ноги в людей попухли, п’яти в усіх були зелені від рослинної їжі. Щоденно потрібно було ходити на роботу в  поле пішки, аж у степ. Обід колгоспником варили щодня, давали по 150 грам хліба та мисочку рідкого кулешу. За тим і жили і працювали. Зберуться бувало хлопці та дівчата погомоніти. Одразу мова заходила про їжу. Один каже: «От, якби з’їсти хліба з салом!»
Другий каже: « А я з’їв би кусок курки, або холодцю з півня!» Отакі були розмови в молоді.
  1948 році жити стало краще, хліба вродило вдосталь, на роботу в поле люди йшли співаючи і з поля теж, які б втомлені не були. Село задзвеніло піснями, весіллями.» 
  Під керівництвом колгоспника Шарапанюка Павла Васильовича насаджувались лісосмуги для захисту полів від суховіїв. 

До війни в колгоспі  була пасіка – 60 вуликів бджолиних сімей. Пасічниками були Шарапанюк Кирило та Бондарчук Никін. На початку війни люди розібрали вулики по домівках, а коли війна закінчилась – повернули до колгоспу. На початку війни ці пасічники були репресовані. Після війни зав пасікою була Татарчук Уляна, а потім Шарапанюк Михайло Маркіянович, згодом Руденко Дмитро. Медозбори були хороші, мед здавали в державу і продавали колгоспникам.  У 1949 році було організовано будівельну бригаду, бригадиром став Мацишин Степан, який був родом із Західної України. Сільські будівельники будували приміщення ферм та інших сільськогосподарських приміщень, багато допомогали будувати будинки жителям села.  1950 року три колгоспи в селі Доброводи обєднали і на цій базі створили колгосп імені Ворошилова. Головою новоствореного колгоспу був обраний Надолинський Михайло Семенович, агрономом був Покиньборода Павло Єрофейович, головою сільради Доценко Сергій Якович. В цьому ж році для тваринницьких ферм відвели місце в південно-східній частині села.  Було збудовано пташник, кілька приміщень для ВРХ, дуже гарне одне чотирьохрядне приміщення для корів. Зав фермами були: Мараховський Олексій Романович, Зозуля Нестір Іванович, Понедільчук Василь Тодосьович,, зоотехніком Григорук Олександра Іванівна, ветлікарями – Бондарчук Василь Никонович і Кучеренко Григорій Тимофійович. Згодом Мудряк Катерина  Микитівна, Заіка Любов Дмитрівна та Гончар Марія Жоржівна. На фермах працювали доярками, свинарками, телятницями дівчата та жінки, а фуражирами хлопці та чоловіки. Працювали весело, дружно, хоч робота була важкою, бо техніки було мало. Напувати худобу водили до річки. У 1952 -53 роках збудували водогін.на фермі для худоби встановили автопоїлки. У 1955 році запровадили машинне доїння, головою колгоспу в цьому ж році став Покиньборода Павло Ярофейович, агрономом Шахрай Петро Іванович. 


 

1953 року під керівництвом  садовода Філіпенка Андрія Дементійовича було посаджено молодий сад. Сад за кілька років зріс до ста гектарів. То був куточок земного раю. Тут росли яблуні, груші, черешні, персики, абрикоси, сливи, горіхи, вишні, смородина, малина, чудовий виноградник. Також була посаджена велика плантація суниць. Все те доглядалось колгоспниками. Кошти від реалізації йшли на розбудову колгоспу. У 1970 році до садової бригади приєдналася городня бригада. Бригадиром сад огородньої бригади став Філіпенко Андрій Дементійович, а помічником бригадира- Понедільчук Сак Архипович, ланковою була Шарапанюк Текля Ївтухівна, а потім Заєць Катерина Григорівна. Трудівники  садогородньої бригади вирощували високі врожаї фруктів та особливо овочів: огірків, помідорів, перцю, баклажанів, кабачків, буряків столових, моркви, пастернаку. 
 1960-61 рр. була побудована дорога з твердим покриттям «Умань- Черкаси» . 

ПРО ТРАКТОРНИЙ СТАН
Після війни МТС, що знаходився в селі Бабанка було розформовано. 1958 року в селі Доброводи організували свій тракторний стан за селом, там збудували будинок механізаторам де зберігались запчастини до тракторів. На території тракторного стану зберігали всю сільськогосподарську техніку. В будинку механізатора була кімната де трудівники могли вдень пообідати, сховатись від негоди, або просто відпочити втомившись від роботи. Бригадиром тракторної бригади був Горбань Феоктист Карпович, замісником  Кравчук Степан Іванович, потім  - Надолинський Іван Іванович. Техніки ставало все більше і більше. Згодом у 70-80 ті роки техніки в колгоспі було вдосталь, зношену техніку списували, а натомість одержували нову. Колгосп мав 35 тракторів, 7 зернових комбайнів, 2 кукурудзяних і 3 бурякових комбайни, 2 бурякопогружчики. 


АВТОПАРК
Автопарк колгоспу мав 30 вантажних автомобілів, 1 автобус, зав гаражем був Зірник Іван Терентійович, згодом Надолинський Василь Іванович, Шаманський Михайло Григорович, Шарапанюк Сергій Дмитрович. Колгосп мав два зерновоочисних токи: ЗАВ -10, ЗАВ-20. Зав током був Білик Юхим, потім Бевз Василь Дементійович, головним інженером колгоспу був Мараховський Іван Никифорович, а згодом Горбань Михайло  Артемович. Для ферми був придбаний кормоцех – механіком по МТФ Горбань Василь Феоктистович. Кожна свиноферма була забезпечена  корморізкою. 
У 70-80 роках на тваринницьких фермах було 2000 голів ВРХ з них корів 620 голів, свиней 3700 голів, овець-1500 , птиці - 2000. 
На колгоспних полях вирощували високі  врожаї зернових, соняшнику, цукрових буряків та інших культур. Бригадиром рільничої бригади був Зозуля Олексій Якович, а згодом його син Зозуля Микола Олексійович. Ланковими були Паламарчук Ганна Іларіонівна, Бондарчук Надія Саківна, Коваль Валентина Юхимівна.
 
Для забезпечення пожежної безпеки в селі працювала пожежна охорона начальником якої був Надолинський Олексій, а згодом Зозуля Микола Іванович. Колгоспники стали жити заможно.  Селяни мали всього вдосталь. Всі мали роботу, одержували гідну зарплатню. 
Медицина була безкоштовна, ліки коштували дешево, на ФАПі села Доброводи працювали гарні спеціалісти: спочатку Дисюк Ганна Трифонівна, а згодом Пойманова Валентина Олексіївна та Зірник Надія Семенівна. 
У 1969 році в селі було побудовано будинок культури на 750 глядацьких місць. Першим директором БК був Коваль Василь Кононович, а згодом Мараховський Василь Федорович, Зозуля Володимир Іванович, Ковбасюк Василь Федорович, Яцюк Віталій Іванович, Швець Олександр Васильович та інш. Після закінчення Харківської консерваторії в село приїхав молодий спеціаліст-музикант Бондаренко Іван Васильович. Він організував сільський хор та ВІА «Доброводчани». Кожне свято жителі села відвідували концерти в БК. Три рази на тиждень  демонстрували фільми в БК та два рази на тиждень – танці для молоді під «живу музику».  Шнир Степан Маркович проводив заняття  духового оркестру. Сільські  свята супроводжувалися  грою духового  оркестру.

У 1970 році в бувшому приміщенні «казарми» було відкрито цех металовиробів, в якому виготовляли кришки для консервації, вони користувались великим попитом у населення. Продавали кришки на ринках району і області, це давало великі прибутки колгоспу. В цеху працювало багато молоді для села відкривались гарні перспективи. Колгосп став мільйонером та в 1974 році цех закрили. Більшість молоді втративши робочі місця,  виїхали з села. У 1969 році в селі було побудовано лазню, яка працювала  два рази в тиждень, потім відкрили сауну. «Банщиком» був Покиньборода Михайло Миронович, а згодом Рябокінь Григорій Сергійович, а потім Надолинський Дмитро Федорович.

У 1980 році  в селі був побудований красивий двохповерховий дитячий садочок «Світлячок» на 120 дітей. В дитсадочку було  4 групи: ясельна, середня, змішана і підготовча. Там працювало 20 осіб обслуговуючого персоналу. Всі вони були серцем і душею віддані своїй справі. Разом створили затишок для дітвори. В приміщенні і на подвір’ї установи було любо подивитися на дизайн створений їх руками. У дворі був басейн де влітку діти купалися, ігрові площадки, розмальована альтанка, багато зелених насаджень: дерев, кущів, квітів – все це створювало неповторну ауру добра і краси. 

•    На початку 1972 року було побудовано тракторний парк, який знаходиться на території села. У ньому розміщена майстерня з кузнею,слюсарний і токарний цех, бокси для тракторів і комбайнів. На території розташовані площадки для сг інвентаря з твердим покриттям. Всю територію парку огороджено сіткою. При тракторному паркові збудували склад ГЗМ (заправку). Поряд збудували їдальню, щоб механізатори могли вчасно пообідати. Господарство колгоспу розвивалось, збагачувалось. Дерев'яний місток через Нову дорогу, який з'єднував село по обидва береги річки Ревухи, майже кожної весни підмивало, То в 1975 році колгоспом було споруджено нову дамбу, яка укріплювала береги, з'єднуючи їх надійним залізнобетонним містком. Тут був запинений ставок, водне плесо якого, становить 29 га. Щовесни в нього запускали мальок коропів, товстолобиків, білого амура, щоб восени мати добрий улов річкової риби. 
•    На початку 80-х було побудовано новий млин з електричним устаткуванням.
•    Осередком управління сг виробництва була контора колгоспу, збудована в 50 роках. В даному приміщенні знаходився кабінет голови колгоспу ім. XXІ з'їзду КПРС Покиньбороди Павла Ярофейовича. Тут знаходилась бухгалтерія, кабінет спеціалістів сг, радіорубка, кабінет партійного секретаря, зал засідань, а також сільська рада села Доброводи. В 1978 році колгоспи сіл Доброводи ім. XXІ з'їзду КПРС та Аполянка "Промінь жовтня" об'єднали та став колгоспом "Прогрес". Головою колгоспу був призначений Гаркавий Микола Васильович. Згодом його перевели в район, а на це місце був призначений Покиньборода Павло Павлович. А після нього Процик Володимир Тимофійович. 12.06.1983 року  відбулось роз'єдння колгоспів та залишився колгоспом "Прогрес". 08.12.1992 році колгосп "Прогрес" було реорганізовано в колективне сг підприємство(КСПП "Прогрес") . Розпочалась перебудова, а потім встановлення державності України. 

В центрі села було побудовано нове приміщення, в якому розмістили сільраду, головою якої став Підлубний Дмитро Андрійович та відділення поштового зв'язку, завідуючою якої була Калашнікова Олена Григорівна.

•    В 1989 році була добудована і відкрита нова загальноосвітня школа, директором якої на той час був Ковальов Михайло Костянтинович, а заступником -  Бурлаченко Ніна Юхимівна. Приміщення школи світле, просторе , крім кабінетів та класних кімнат має великий спортивний та  актовий зали, приміщення для бібліотеки, кімнату-музей, майстерню, їдальню. Закуплено нове устаткування для школи.    У 2005 році довелось потіснитись, тому що приєднали дитячий садок. Коштів на утримання великої дитячої установи не було, тож довелось її закрити. Коштів на виплату заробітної плати бюджетникам не вистачало. Працівників дитсадка скоротили до мінімуму. У 2005 році утворилась нова установа школи та дитячого садка - Доброводівський НВК, директором якого є  Гончар Любов Михайлівна. Навчаються тут учні та дошкільнята. Мудрі, щирі та ініціативні керівники школи директор Гончар Любов Михайлівна та заступник директора Савченко Галина Дмитрівна уміло здійснюють керівництво навчальним закладом. Усі педагоги школи заслуговують найвищої поваги, віддані серцем і душею учительській праці. Про усіх працівників школи можна сказати, що це люди з великої букви. Вони сіють у душах підростаючого покоління зерна розумного, доброго, вічного.

•    Уміло здійснює керівництво селом сільський голова Горбань Юрій Михайлович. Він слідкує за порядком у селі та умовами проживання незахищених верств населення. Допомагають пристарілим та інвалідам соціальні працівники Шнир Лідія Іванівна, Тригубенко Майя Андріївна та Завадська Лариса Іванівна. Працівники сільського фельдшерсько-акушерського пункту Кифорук Галина Степанівна та Зозуля Юлія Анатоліївна надають допомогу хворим жителям села. У звичному режимі працює Будинок культури, директором якого є Бидюк Василь Васильович. Працює в селі сільська бібліотека - завідюча бібліотекою Зозуля Ніна Андріївна. Забезпечують селян продовольчими товарами два приватні магазини. Щосереди на подвір’ї СБК вирує ярмарок, де селяни мають змогу купувати товари широкого вжитку.                                                      

•     14.03.1994 року землі колгоспу КСПП "Прогрес" були розпайовані між селянами, які працювали в колгоспі. Всього видано 703 паї на 1 981 га землі.
•    В 1996 році було заасфальтовано вулицю Радянську та кілька провулків.
•    У 2000 році утворилась агрофірма "Добро", директором якої став Шалюк Анатолій Миколайович. У 2002 році агрофірму було передано Кисілю Анатолію Івановичу. В даний час директором товариства "ЛЕГЕДЗЕНЕ", являється Кисіль Анатолій Іванович та має 576 пайовиків - 1 243 га землі.
•    На території нашого села утворилось ще й чотири фермерських господарства: 
•     1. Фермерське господарство "Зозуля"- 194,38 га землі
•    Зозуля Сергій Миколайович
•    2. Фермерське господарство "Люта -7"- 73, 50 га землі
•    Зозуля Анатолій Вікторович
•    3. Фермерське господарство "Світ-Лана ОЛВС"- 21,12 га землі
•    Приходько Олександр Петрович
•    4. Фермерське господарство "Кримяне"- 153,72 га землі
•    Любченко Андрій Іванович
•    Водні плеса села Доброводи також знаходяться в оренді.
                                                                 
                                     

Підготувала  Зозуля Ніна Андріївна.  2013 рік